ЗВІРИНИЙ

ЗВІРИ́НИЙ, а, е.

1. Прикм. до звір¹. Напружений слух ловив, здавалося, якесь незвичайне сопіння і м’яку ходу звіриних лап (Донч., II, 1956, 41); Ніби нікого немає і всередині зимівлі. Ні, є або в усякому разі хтось був: ось звірині шкіри на стіні, ось мисливське знаряддя (Довж., І, 1958, 104); Він же [ворог], уникаючи бою і поспішно відступаючи, ще більше притягував і дратував, як дратують мисливця свіжі звірині сліди (Гончар, III, 1959, 75); Над ворогом літаючи було я любувавсь, як б’ють артилеристи, звірине розриваючи кубло (Гонч., Вибр., 1959, 154); // Власт. звірові (див. звір¹1). І від цього погляду, якогось ненаситного й звіриного, Тасі ставало моторошно (Дмит., Розлука, 1957, 146).

∆ Звіри́ний стиль (орна́мент) — умовна назва стилю чи орнаменту, для якого характерним є зображення тварин.

2. перен. Жорстокий, лютий. Темпи економічного розвитку Радянської країни викликають захоплення у наших друзів.. і звірину злобу й страх у наших ворогів (Ком. Укр., 11, 1962, 3); // Надмірний, дуже великий. Кращі твори Ф. Потушняка.. сповнені гнівного осуду звіриної жадоби збагачення (Рад. літ-во, 11, 1965, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 485.

Звіри́ний, а, е. Звѣриный. Не наділив його умом звіриним. К. Іов. 89.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 132.