ЗБІГАТИ

ЗБІ́ГАТИ, аю, аєш, док.

1. неперех. Піти кудись, звичайно за чим-небудь, і швидко повернутися.— Я на часинку збігаю до сусіди і зараз вернусь (Кв.-Осн., II, 1956, 259); Сів батько на лаву та й дивиться на свою дочку, а вона.. то вибіжить із хати дровець врубать, то вхопить відра та збігає по воду (Стор., І, 1957, 28); [Василь:] Дайте, тату, грошей, збігаю за горілкою та за пивом (Кроп., II, 1958, 159); [Олекса:] А за дівчатами треба б кому-небудь збігати!.. Де б се вони тепер гуляли? (Вас., III, 1960, 15); Бабуся швиденько збігала в хату і винесла відро з водою (Хижняк, Тамара, 1959, 265).

2. перех. Швидко обходити якусь територію, побувати в багатьох місцях. [Той, що греблі рве:] Збігав я гори, доли, яри, ізвори,— милішої коханки нема від озерянки (Л. Укр., III, 1952, 187).

ЗБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗБІ́ГТИ, збіжу́, збіжи́ш, док.

1. Бігом спускатися вниз. Семен.. поспішився за волами, котрі саме збігали з гори в долину (Коцюб., I, 1955, 96); Шагайда збігає по трапу на севастопольське каміння і зупиняється (Кучер, Чорноморці, 1956, 409); Лукина збігла з гори до ставка і стала під вербою над кручею (Н.-Лев., III, 1956, 343); Вони збігли з шосе вниз (Головко, II, 1957, 571); * Образно. Ніжна тканина, з тихим шелестом розправляючись, збігла вниз і приємним лоскотом торкнулася колін [Ганни] (Коз., Сальвія, 1959, 158).

2. перен. Бути розташованим, мати напрям згори донизу. Зелені сади кучеряві збігали з червоної кручі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 136); Йосип дивився у вікно, бачив криву вулицю, що збігла до річки (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 32); // перев. недок. Звисати. Густі вуса збігають на бороду, наче ховають ледве помітну усмішку (Кучер, Трудна любов, 1960, 6); Сукні — влиті, а не пошиті,— кожна впадина не крутим згір’ям спускається униз, а положистою хвилею збігає туди (Мирний, III, 1954, 261).

3. Стікати (про рідину). Шумить вода, збігаючи з гори у річку (Мирний, І, 1954, 309); Сльози збігали по її поблідлих щоках, а вона не соромилась їх, не помічала (Кол., Терен.., 1959, 312); По стовбурах рівних, мов соки, збігають краплинами смоли (Мур., Хороші сусіди, 1948, 43); Павло.. сердито витер краплю поту, що збігла по неголеній щоці (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 35); // Закипаючи, виливатись через край посудини (про що-небудь рідке). В печі щось бухнуло, зашипіло, засичало. То збігав куліш (Коцюб., І, 1955, 15); — Мотре!.. Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам виллять (Н.-Лев., II, 1956, 283); // розм. Втрачати частину вмісту рідини, яка виливається через край при закипанні.— Гаїнко, дивись, щоб горшки не збігли! — наказала Катря (Гр., II, 1963, 433).

4. Утікати звідки-небудь. — От, ваші… давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Мирний, І, 1949, 377); Таке сьогодні скоїлось, що дехто й з дому збіг (Головко, II, 1957, 327); // Ставати відсутнім; зникати. І пеньки твої кремезні Чагарник позакривав; Збігли сарни прудконогі, Олень безвісти пропав (Щог., Поезії, 1958, 315); [Параска:] А тут дядько Іван тілько що з хати, хотів тебе бачить, щось сказать хотів, а ти збігла кудись… (Вас., III, 1960, 39); // Пропадати (про що-небудь). — Була, брате мій, і земля своя, і двір, і челяді повно… сказано — дідич… Було, та збігло, не знать куди поділося (Коцюб., І, 1955, 139); // Зникати, сходити (про посмішку, рум’янці, зморшки і т. ін.); протилежне з’являтися. З обличчя його не збігала мрійна, далека від усього тутешнього посмішка (Шовк., Людина.., 1962, 298); — Катре, чи ти вже мене зовсім забула? Чи не впізнаєш? — Рум’янці одразу збігли з її обличчя (Вовчок, І, 1955, 254).

5. Минати, проходити (про час, пору). В поході спочинок збігає хвилиною (Підс., Поеми, 1954, 88); Ніч ішла, збігав час, а на кухні було так багато роботи (Скл., Святослав, 1959, 101); Шкода шкільних стін, де збігло стільки років і де пережито стільки вражень (Вас., Вибр., 1954, 124); І роботи не здобуде [п’яниця], і посліднє своє посадить, і косовицю впустить, і так усе літечко збіжить (Барв., Опов.., 1902, 286).

◊ Бага́то (чима́ло) води́ збі́гло — те саме, що Бага́то (чима́ло) води́ утекло́ (див. вода́).

6. Бігом підійматися вгору; бігом сходити куди-небудь, на щось. Юрба люду збігає вгору по сходах (Л. Укр., IV, 1954, 237); Ще здалека Юрко побачив як на шкільний ганок збігали учні (Донч., Ю. Васюта, 1950, 28); Дівчата пішли з дому вже смерком. Щебечучи збігли вони на гору й подалися понад балкою (Гр., І, 1963, 409); Хома Білоконь і Рева збігли на скіфську могилу і повитягали шиї, аж роти роззявились — чи не торохтить-таки машина? (Довж., І, 1958, 79); Збіг [Мишко] на сцену і встиг стиснути Маші гарячі пальці (Мик., II, 1957, 102); // розм. Насуватися, з’являтися; набіга́ти. Слобода наша над самою лукою річковою, на п’яти горах стоїть крейдяних, осаджена високо у давні віки од ворога татарина, щоб нагло не збіг (Вовчок, І, 1955, 180); Була доба — минулися святки І хуртовиною розкидана отара: Так над садок збіжить північна хмара І цвіт приб’є й порозкида листки! (Стар., Поет. тв., 1958, 98).

◊ Збіга́ти (збі́гти) на ду́мку, безос.— подуматися, згадатися. Збігло мені на думку, чи не лісовничку я вгледів (Вовчок, VI, 1956, 318); Поглянув [Юхим] праворуч. На думку збігло, що он-он у канівецькій лікарні лікується Куриленко (Ле, Ю. Кудря, 1956, 82).

7. перен. Бути розташованим, мати напрям знизу догори. А старе [село] збігало вгору вліво, обабіч вузенького звору (Рад. Укр., 19.XII 1961, 3).

8. тільки док., перев. із запереч. не. Наздоганяти когось бігом, встигати за кимось. [Галя:] Біжу за нею, та за реготом ніяк не збіжу (Мирний, V, 1955, 143); [Йоган:] Пані, пані, та не турбуйтесь. В нас коні добрі, їх ніхто не збіжить (Л. Укр., IV, 1954, 242); Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-біг, притомився. Бачить — не збігти йому за орлом,— сів спочити (Вас., II, 1959, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 439.

Збі́га́ти, га́ю, єш, гл. Сбѣгать. Збігала — свічечку купила. МВ. ІІ. 50.

Збіга́ти, га́ю, єш, сов. в. збі́гти, біжу́, жи́ш, гл.

1) Убѣгать, убѣжать. Царя оставляет, ко шведом збігаєш. Гол. І. 36.

2) Сбѣгать, сбѣжать съ чего. Бо я стою зовсім не там, де треба пити вам, та ще й вода од вас сюди збігає. Гліб. 23.

3) Попадать, попасть на дорогу (бѣжа). Дурів-дурів, та таки й збіг на свою стежку. Мир. ХРВ. 294.

4) О времени: проходить, пройти, пролетѣть. Час збігав, туга якось потроху втихла. МВ. ІІ. 147. Півроку збігло за водою. МВ. (О. 1862. III. 59).

5) О жидкости: уходить, уйти; закипѣть и политься черезъ верхъ. Як молоко на огонь, збіжить, то дійки у корови порепаються. Грин. І. 18.

6) Только сов. в. Сравняться въ бѣгѣ. Куди тобі протів мене збігти? Рудч. Ск. І. 68.

7) Только сов. в. — кого́. Напасть врасплохъ на кого. Тепер ляхи збіжать нас п’яних. К. ЦН. 285.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 123.