ЗАПЕЧАТУВАТИ

ЗАПЕЧА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПЕЧА́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Закриваючи що-небудь, скріплювати печаткою. У старовину важливі князівські листи і державні послання запечатували свинцевими печатками (Веч. Київ, 27.IX 1962, 3); // Вклавши в конверт або обгорнувши папером, заклеювати (лист, пакет і т. ін.). Повість було написано за три дні. Не перечитуючи вдруге, він запечатав її і побіг на пошту (Кол., Терен.., 1959, 374).

2. Накладати державну печатку, пломбу для забезпечення недоторканності чого-небудь або з метою заборони користування чимось; опечатувати. — Ну, добре! Ми так і зробимо, — каже становий. — Список з собою візьмемо, а шафу з книжками.. запечатаємо (Мирний, IV, 1955, 381); [Дудар:] Поняті, запечатайте комору. Поставте вартіу (Мик., І, 1957, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 251.

Запеча́тувати, тую, єш, сов. в. запеча́тати, таю, єш, гл.

1) Запечатывать, запечатать. Візьми шматочок сургучу, що листи запечатують. Ком. І. 14. Писав, писав, та чим иншим запечатав. Ном. № 6082.

2) Закрывать, закрыть для погребенія (гробъ). Запечатати (труну) батюшка обіцяв зайти на цвинтарь. Мир. Пов. II. 120. Въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ Галиціи запеча́тати — похоронить. Піп запечатав дитину. Вх. Зн. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 77.