ЗАНУРЮВАТИСЯ

ЗАНУ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ЗАНУРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАНУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.

1. Опускатися у воду або в якусь іншу рідину. За мить оглушливий вибух струсонув пароплав. Він оповився хмарами сивої пари, різко нахилився набік і повільно, дуже повільно почав занурюватись у морську безодню (Донч., IV, 1957, 341); Кілька гідролітаків, по-чудернацькому піднявши хвости, вже занурялися у воду, немов пили її тупими носами (Кучер, Чорноморці, 1956, 104); Вскочивши в сю розчину [розведену фарбу ], Лис Микита в першій хвилі занурився в неї з головою і мало не задушився (Фр., IV, 1950, 92); — Дійшли ми до Сінопа.. і стільки здобули хліба козацького, що чайки занурилися в воду аж по борти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 61); // Зариватися у що-небудь сипке, м’яке і т. ін. Росте [сосна] вглиб і вглиб. Ось уже перейдено пісок і глину, обплазовано камінь, і корінь занурюється, як жадібний хробак, у жовту землю (Ю. Янов., II, 1958, 126); Я лежав, занурившись у сніг, і стріляв по кулеметові, що стояв під вишнею (Багмут, Записки.., 1961, 64).

2. перен. Повністю віддаватися якій-небудь справі, заняттю; захоплюватися чим-небудь; поринати. Тут пан пробощ занурився в складні господарські обрахунки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 27); З головою занурився [Іван] в працю (Чорн., Визвол. земля, 1950, 222); // Переходити до якого-небудь стану. Федір Покришень спав, як дитина. Закривав очі й відразу ж занурювався.. в сон (Збан., Сеспель, 1961, 103).

◊ Зану́рюватися (зану́ритися) в ду́мки (ро́здуми) — глибоко замислюватися, забувши про все навколишнє. Василь, занурившись у свої думки, стояв біля вікна (Хижняк, Невгамовна, 1961, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 234.