ЗАКУЙОВДЖЕНИЙ

ЗАКУЙО́ВДЖЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до закуйо́вдити 1. Вигук над самим вухом злякав мене. Передо мною стояв чоловік — розхристаний, з могутніми грудьми, з чорною закуйовдженою чуприною (Хор., Ковила, 1960, 47); // у знач. прикм. Із розпатланим, сплутаним волоссям. Поперек дороги розкинулася та міцно спала якась манесенька дівчинка..; на закуйовдженій, нечесаній голівці красувалося два реп’яхи (Л. Янов., І, 1959, 313); * Образно. Біжить Арсень сам, плентаючи обважнілими ногами в полеглім, закуйовдженім просі (Ле, Мої листи, 1945, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 173.