ЗАКРАШАТИ

ЗАКРАША́ТИ, а́ю, а́єш і ЗАКРА́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКРА́СИ́ТИ, а́шу́, а́си́ш, док., перех., розм.

1. Робити гарним, привабливим на вигляд; прикрашати. Над ліжками шпалери рябіють, з сосни гілочки зеленіють, — закрашають стіни чорні, немазані (Тесл., З книги життя, 1949, 196); Дуже закрашував будівлю той ганок, убраний навколо і по східцях мармуровими обличчями і деревами (Стор., 1,1957, 366); — А як і одежину будеш мати добру, а сам будеш поганий, — то й одежина тебе не закрасить (Мирний, І, 1954, 155); // Заквітчувати, оздоблювати. — Він насіяв для мене квіту по всьому світу, закрасив для мене ввесь світ квітками (Н.-Лев., IV, 1956, 234); Ой, зв’язала дівчинонька рутвяний вінок, Закрасила голівоньку, пішла у танок, (Манж., Тв., 1955, 46); * Образно. Жінки і чоловіки, А більше все дівчата, — закрасивши Півострова кісниками й хустками, Високий насип сипали з піску (Вирган, В розп. літа, 1959, 221).

2. перен. Робити змістовнішим, приємнішим, полегшувати (життя, роботу і т. ін.). Він щовечора розповідав нам свої прекрасні казки.. і багато закрашував наше сумне арештантське життя (Вас., IV, 1960, 44); Хай би туга облогом лежала, а ти б собі пшениченьку жала. А в пшениці то мак, то волошки закрасили б роботоньку трошки (Л. Укр., І, 1951, 202); // Робити менш неприємним, загладжувати. — Зобижає тебе, моє серце, мати, — сказав Лаврін і неначе закрасив материну лайку ласкавими словами. (Н.-Лев., II, 1956, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 163.

Закраша́ти, ша́ю, єш, сов. в. закра́сити, шу, сиш, гл. Украшать, украсить. Мак у городі всі квітки закрашає. К. Ор. (ЗОЮР. ІІ. 262). Ой у лузі калина увесь луг закрасила. Мет. 260. Ой что, чого усі могилки корогвами закрашено? К. Досв. 141. Скрипки й цимбали закрасили шовком. Мкр. Н. 24. Тільки його закрасили брівоньки чорненькі. Мил. 74. Хата рушниками закрашена. Г. Барв. 180. Хатки, садочками закрашені. Мир. ХРВ. 99. Одна чорнобрива, та всіх закрасила. Грин. III. 475.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 54.