ЗАКОЛИХУВАТИ

ЗАКОЛИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОЛИХА́ТИ, заколишу́, заколи́шеш і рідко заколиха́ю, заколиха́єш, док., перех. Те саме, що заколи́сувати. Мати над колискою. Погодувала вже, стала заколихувати, «котка» стиха співаючи, і раптом урвала спів (Головко, І, 1957, 343); В колисці плакала дитина, її намагалася заколихати дівчинка років п’яти (Мушк., Серце.., 1962, 325); Санки, мов човен на бистрині, ніби пливли тихо, швидко й плавко і, ніби колиска, заколихали молодого хлопця (Н.-Лев., IV, 1956, 150); Мир і згода заколихали її болі (Мирний, І, 1954, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 153.

Заколи́хувати, хую, єш, сов. в. заколиха́ти, шу́, шеш, гл. Закачивать, закачать. І укриє й перехристить, тихо заколише. Шевч. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 51.