ЗАКЛЯКЛИЙ

ЗАКЛЯ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до закля́кнути, закля́кти. Вітер задував вогонь, а подерте лахміття не захищає закляклого від холоду тіла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 187); Гутман вилуплює п’яні очі на закляклого від здивування й огиди офіцера (Кол., На фронті.., 1959, 139); // у знач. прикм. На помості корабельнім розгорілося багаття, то матроси розпалили, щоб закляклі руки гріти (Л. Укр., І, 1951, 310); Макітра.. стяг із закляклого трупа не тільки каптан, а ще й камізельку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 441).

Немо́в (на́че і т. ін.) закля́клий (закля́кла і т. ін.) — непорушний. Усі стояли, немов закляклі (Коцюб., II, 1955, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 151.

Закля́клий, а, е. Окоченѣлый, окостенѣлый. Навіщо те тепло, оте ясне сонечко, коли воно вже не гріє… закляклого серця. Мир. Пов. II. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 50.