ЗАКЛЬОВУВАТИ

ЗАКЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.

1. Б’ючи дзьобом, забивати на смерть, заподіювати рани (про птахів).

2. кого, перен., розм. Замучувати, зацьковувати кого-небудь, постійно чіпляючись до нього; допікати, дошкуляти кому-небудь. — Заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку. — То ти, дочко, не потурай свекрусі (Н.-Лев., II, 1956, 327); Панасика шкода — заклюють його, так і лишиться «майстром другого класу» (Збан., Малин. дзвін, 1958, 155); — Нове діло, страшнувато якось навіть подумати… Скажи завтра моїй Параскіці про це — заклює… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 233); // Нападати на кого-небудь, не даючи йому говорити.— Тільки Степан Іванович Шугай почав прямо і щиро говорити, але його заклювали (Хижняк, Невгамовна, 1961, 14).

◊ [І] ку́ри заклюю́ть див. ку́рка.

3. тільки док. Почати клювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 151.

Закльо́вувати, вую, єш, сов. в. заклюва́ти, клюю́, є́ш, гл. Заклевывать, заклевать. Тепер її і кури заклюють. Ном. № 2089.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 50.