ЗАКЛЕКОТАТИ

ЗАКЛЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАКЛЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.

1. Почати клекотати, клекотіти, з шумом кипіти; забулькати. Самовар спершу шипів, потім парував і заклекотів, так що не стало чуть, як дерчав маятник (Н.-Лев., III, 1956, 45); // Завирувати з клекотом, потекти (про воду). Маленька річечка, що так тихенько йшла, Заклекотіла, заревла І через греблю покотила (Греб., І, 1957, 70); Рано прийшла з гори весна, в долинах заклекотали, зашумували потоки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); Клацнули защіпки люка. За бортами заклекотіла в цистернах вода (Логв., Давні рани, 1961, 10).

2. перен. Почати проявлятися або діяти, відбуватися з великою силою і шумом. Ударять бубни кличем до весіль, І заклекоче коло танцюристе (Мал., Звенигора, 1959, 136); Бій заклекотів (Гонч., Вибр., 1959, 369); Заклекотів, захльостав станковий кулемет Калюжного (Кучер, Чорноморці, 1956, 351); // Починати дуже шуміти, нестримно виявляючи свої почуття. — Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада (Кв.-Осн., II, 1956, 178); Село заклекотіло від таких вістей, і збентежений війт закрутився у цьому клекоті, мов та муха в окропі (Козл., Весн. шум, 1952, 49); // Почати швидко наростати, бурхливо виявлятися (про почуття). Радість і глухий протест ображеного самолюбства, змішані, заклекотіли (Кач., II, 1958, 396).

3. Почати хрипіти (про звуки в грудях, горлі). У грудях його щось заклекотіло, мов у казані (Кол., Терен.., 1959, 342); В горлі йому заклекотав смішок, та враз і перервався (Грим., Незакінч. роман, 1962, 304); // безос. В горлі у коня заклекотіло (Гончар, III, 1959, 88).

4. Почати кричати (про орлів, чорногузів). Заклекотали орли в степу (Н.-Лев., III, 1956, 307); Заклекотів запізнений бузько на сусідовій хаті (Фр., І, 1955, 66); Над луками закружляли чорногузи, пронеслися над селом, заклекотали (Томч., Готель.., 1960, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 146.

Заклекота́ти, чу́, чеш и заклекоті́ти, чу́, ти́ш, гл.

1) Заклокотать. Щоб твоя́ й путь заклекоті́ла! Ном. № 3695. Проклятіе, равняющееся пожеланію смерти.

2) Объ орлѣ: закричать. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали. Чуб. V. 933. Заклекчи (орле) з-під хмари. Щог. Сл. 135.

3) Заговорить (о шумномъ говорѣ толпы). «Обділяй мерщій!» заклекотіла мертвецька громада. Кв. І. 259. Село закричало, заклекотало тисячею усяких голосів. Лев. Пов. 101.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 49.