ЗАКАЗНИК

ЗАКА́ЗНИ́К, а́зника́, ч. Місце тимчасової заборони полювання. Створено.. господарства, де налагоджена єгерська охорона [пернатої дичини], визначені сезонні заказники (Веч. Київ, 7.VIII 1957, 4); А скільки знаємо прикладів, коли в заповідниках чи в заказниках ті ж самі зайці, ті ж самі дикі кози від людей не тікають, людей не бояться (Вишня, II, 1956, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 137.

Зака́зн́ик, ка, м.

1) Приказывающій, распоряжающійся; приказчикъ.

2) Заповѣдный лѣсъ. Харьк. Ум. Зака́зничок. Ув. Зака́знище. Заказнище (осаул), вставши рано, кричить під віконце, щоби выйти на панщину. Грин. III. 634.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 45.