ЗАЗУБЕНЬ

ЗАЗУ́БЕНЬ, бня, ч.

1. Те саме, що зазу́блина. Берези в березні навдивовижу білі. Стікає сік по зазубнях кори (Дмит., В обіймах.., 1958, 35).

2. Частина чого-небудь, що видається наперед по відношенню до вертикальної поверхні. Сивий кобзар сидів на мурі під одним зазубнем (Стар., Облога.., 1961, 48); Вивчав [Черниш] над собою новий виступ, новий зазубень, за який можна було б вхопитися і підтягтися на руках (Гончар, І, 1954, 90).

3. Зубець (у контурах, обрисах). * У порівн. Вся істота її рвалась туди, де височіли над Дніпром нерівні горби, наче зазубні далеких гір (Донч., VI, 1957, 381).

4. діал. Тупик. Туди не було проїзду, економія стояла в зазубні (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 129.

За́зубень, бня, м.

1) Тупикъ, глухой заулокъ, изъ котораго нѣтъ выхода. Леб. у.

2) = Зазубець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 42.