ЗАЖУРЮВАТИСЯ

ЗАЖУ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, ЗАЖУРИ́ТИСЯ, урю́ся, у́ришся, док. Перейматися почуттям журби, смутку; журитися. Оженився, то вже й зажурився. Не женився — не журився (Номис, 1864, № 9008); Сидить батько кінець стола, На руки схилився; Не дивиться на світ божий: Тяжко зажурився (Шевч., І, 1963, 25); Зажурилися всі від сумної бабусиної розповіді (Хижняк, Тамара, 1959, 182); * Образно. Чом ти зажурилась, ти скажи, тополе? Знову одиноко ти стоїш між нив (Сос., Солов. далі, 1957, 19); //за ким, чим, по кому, чому. Горювати, тужити за ким-, чим-небудь. — Чи не за золотогривим, Христе, зажурилася так? — спитав Свирид, глянувши на смутну Христю (Мирний, І, 1954, 243); Не мало ми воювали, стоптали чобіт рудих, І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них (Мал., Звенигора, 1959, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 125.

Зажу́рюватися, рююся, єшся, сов. в. зажури́тися, рю́ся, ришся, гл. Опечаливаться, опечалиться, пригорюниваться, пригорюниться. Ото зажурилась! Та така ходить, як тума́. Ном. № 2268. Вже було як зажуриться чим, то аж занедужав. МВ. ІІ. 37. Зажурився, що в мене грошей нема, — незабавно і в тебе не буде. Ном. № 6465. Молодий козаче, чого зарурився? Чуб. V. 27.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 39.