ЗАЖЕВРІТИСЯ

ЗАЖЕ́ВРІТИСЯ, іюся, ієшся, док.

1. тільки 3 ос. Те саме, що заже́вріти. Докинув [суддя] свіжих полін до печі. Тисячі червоних іскор зажеврілись і посипалися вгору (Кобр., Вибр., 1954, 30); Зажеврілось небо, і на сірих стінках панцерника замиготів рожевий полиск пожежі (Панч, Вибр., 1947, 331); З кожною хвилиною схід розростався високим вінком світання. Ось уже.. на верховинах гір зажеврілося голе каміння (Гончар, III, 1959, 434); // безос. Нараз зажеврілось довкола, дим бовдурами повалив по дорозі і вкрив Максима (Фр., VI, 1951, 100).

2. перен. Покритися рум’янцем; зашарітися. У коридорі випадково зустрів Ярину. Вона зажеврілась чи то від несподіванки, чи від щастя (Збан., Малин, дзвін, 1958, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 121.