ЗАДИРАТИСЯ

ЗАДИРА́ТИСЯ¹, а́ється, недок., ЗАДЕ́РТИСЯ і ЗАДРА́ТИСЯ, дере́ться, док.

1. Підноситися, підніматися вгору. У його постаті було щось особливе, голова гордо задиралася вгору (Гр., II, 1963, 71); Пароплав якось по-чудному занурився носом у воду, а кормою задерся вгору (Трубл., Лахтак, 1953, 29); Христя глянула на Оришку: низенька.., рот увалився, підборіддя угору задралося, ніс униз похнюпився (Мирний, III, 1954, 300).

2. тільки недок. Пас. до задира́ти¹.

ЗАДИРА́ТИСЯ², а́ється, недок. Пас. до задира́ти².

ЗАДИРА́ТИСЯ³, а́юся, а́єшся, недок., ЗАДЕ́РТИСЯ і ЗАДРА́ТИСЯ, деру́ся, дере́шся, док., розм.

1. з ким. Сваритися, битися з ким-небудь. — Я йому покажу, як зо мною задиратися! — гордо скрикнув барон (Фр., III, 1950, 178); Пастух Сава заводився з людьми, наче півень, з кожним задирався (Горд., Дівчина.., 1954, 11); Сотникові хотілося з кимсь задертися і потім топтати його білокопитими ногами свого баского коня (Ле, Наливайко, 1957, 51); Коли б Причепа був справжній цехмістер,.. він не проминув би задратися з Кузьменком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 194).

2. без додатка. Поводити себе зухвало, чванькувато по відношенню до кого-небудь. Ставився Данило до нього [Болеслава], як до свого сина, тільки злостився — задирається Болеслав, так і рветься, щоб війною піти (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 568).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 109.

Задира́тися, ра́юся, єшся, сов. в. заде́ртися, задра́тися, деру́ся, ре́шся, гл.

1) Задираться, задраться, подниматься, подняться вверхъ. Чуприна задралась утру. Рудч. Ск. II. 126. Ніс… задрався догори. Стор. МПр. 83.

2) Начинать, начать ссориться, поссориться, повздорить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 34.