ЗАДАВЛЮВАТИ

ЗАДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., рідко, ЗАДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. зада́влять; док., перех.

1. Придавлюючи або стискуючи кого-небудь, навалюючись на когось, умертвляти. Дивлюсь, — біжить менша дочка. — Ідіть швидше, тату, — каже, ледве переводячи дух, — глинище матір задавило (Стор., І, 1957, 221); Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили (Мирний, І, 1949, 300); [Xівря:] У сестри Палажки свиня опоросилась дев’ятьма, та тройко зразу і задавила (Кроп., II, 1958, 374); Їде [пан] селом, обов’язково задавить або курку, або гуску (Панч, В дорозі, 1959, 166); * Образно. Нудьга його задавила На чужому полі (Шевч., І, 1951, 145).

2. Заподіювати смерть, стискуючи горло; душити. [Івась:] Переможемо і ми!..Ми можемо ще кусати, пальцями задавлювати тих, що давлять нас уже сотні літ (Ірчан, 1, 1958, 144); Пастухи в селі сказали, Що коло могили, У калюжі, стару відьму Чорти задавили (Шевч., І, 1951, 546); Закипало гнівом і. люттю від тої розповіді Василеве серце. Ну, попадешся ти мені, задавлю своїми руками (Цюпа, Назустріч.., 1958, 281); // розм. Виклика́ти удушення (про хворобу, отруєння і т. ін.). Зняв [Павло] з комина сухого тютюнового бадилля і став дробити його.. Ядучий тютюновий порох заповнив усю хатину. — Оце горенько, ще задавиш, — закашлялася Явдоха та й вийшла геть з хати (Тют., Вир, 1964, 133); // безос. І так уболівала [Галя] за ним, коли в декілька днів задавило його завалками — скарлатиною (Крот., Сини.., 1948, 26); // Загризати, стискаючи лапами і міцно здавлюючи зубами. [Петро:] Де не взявся.. вовк і задавив двох валахів (К.-Карий, І, 1960, 48).

3. перен. Не давати можливості голосно звучати, приглушувати. — Серце моє, дитино моя! Ти й не знаєш, що зостаєшся сиротою! — плакала Нимидора, задавлюючи хрипкий голос у грудях (Н.-Лев., II, 1956, 193); Побідним виром знову полинули звуки, задавили голос інспектора (Вас., І, 1959, 317); // Припиняти, переривати розвиток, вияв чого-небудь; пригнічувати, паралізовувати. Пошесть на людей почала стихати — чи то холод її задавив, чи всі ті, кому суджено було вмерти, перемерли (Мирний, IV, 1955, 255); — Коли російський царат задавив національне життя українського народу, то в цьому винен цар та його міністри, а не російський мужик (Кол., Терен.., 1959, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 102.