ЗАГУСАТИ

ЗАГУСА́ТИ, а́є, недок., ЗАГУ́СНУТИ і розм., рідко ЗАГУ́СКНУТИ, не; мин. ч. загу́с і загу́ск, ла, ло; док. Ставати густим, в’язким; гуснути, твердіти. На чуже пшінце горшка не підставляй, бо кипітиме, кипітиме, та й не загусне (Сл. Гр.); Болото загусло, вхопило його за ноги, як руками. Заліз по самі коліна (Март., Тв., 1954, 456); На обличчі, на руках [Федора] загусли краплини пари (Руд., Вітер.., 1958, 413); * Образно. Бабина онука Христя.. чогось важко зітхала на всю хату; зітхання те так і загускло, так і окрило всіх… (Мирний, І, 1949, 292); // Згущатися (про темряву, ніч). Ще більше загусала ніч. З заходу на схід повільно повзли важкі, дощові хмари (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 100.

Загуса́ти, са́ю, єш, сов. в. загу́снути, ну, неш, гл. Сгущаться, сгуститься. Насипала багато води, а мало борошна, та мішала, мішала, а воно не загуса. Грин. II. 164. Як загусне глина, тоді не зробиш горщика. Канев. у. На чуже пшінце горшка не підставляй, бо кипітиме, кипітиме, та й не загусне. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 32.