ЗАГУРЧАТИ

ЗАГУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. Почати гурчати, утворюючи звуки гурчання. Ой, на горі, на горі Загурчали трактори, Загурчали, загули Коні дужі вороні (Укр.. думи.., 1955, 535); Авто загурчало, рвонулося з місця і за хвилину зникло (Сміл., Сашко, 1957, 220); * Образно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю!.. (Вовчок, І, 1955, 110).

2. розм. Упасти звідки-небудь з шумом, стуком. Так він і загурчав з кручі! (Сл. Гр.); // Швидко, з гуркотом піти, поїхати і т. ін. — Гляди лиш! не дуже з жевжиками водися, бо як раз та два — загурчиш з хати! (Мирний, III, 1954, 297); Під’їхав шофер, запустив у бак шланга, набрав тієї рідини і загурчав, аж курява знялася з-під коліс (Кучер, Дорога.., 1958, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 100.

Загурча́ти, чу́, чи́ш, гл.

1) Загремѣть, застучать, затрещать, почти то-же, что и загуркотіти 2; иногда просто зашумѣть сильно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю. МВ. (О. 1862. III. 42).

2) Упасть, скатиться съ шумомъ, стукомъ, а иногда и просто упасть съ высоты. Так він і загурчав з кручі!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 32.