ЗАГНУЗДУВАТИ

ЗАГНУ́ЗДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГНУЗДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Укладати, вправляти вудила уздечки в рот коневі або іншій тварині. Іван — мужицький син загнуздав того коня, ..скочив на нього та й помчав у далеку путь (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 43).

2. перен. Підкоряти своїй волі; приборкувати. Сагайдачний потроху заспокоювався. Звик він загнуздувати буйних січовиків (Тулуб, Людолови, І, 1957, 206); Так будь же розумна людина: Сліпеє чуття загнуздай, — Не дуже вдавайся в кохання, І будеш ти мудрим украй (Крим., Вибр., 1965, 242); Біднота взяла владу в свої руки й хоче загнуздати бая, щоб він не визискував своїх наймитів-пастухів (Донч., І, 1956, 165); Це він — Іван Бойко загнуздав ріку, куди ширшу за Віслу, і спорудив Дніпрогес (Жур., Вечір.., 1958, 282).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 81.

Загну́здувати, дую, єш, сов. в. загнузда́ти, да́ю, єш, гл. Зауздывать, зауздать. Пінську голову на дорозі найди, тай ту загнуздуй. Ном. № 10236. Вона сіла на його, загнуздала його. Рудч. Ск. І. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 28.