ЗАГЛАДЖУВАТИ

ЗАГЛА́ДЖУВАТИ, у́ю, у́єш, недок., ЗАГЛА́ДИТИ, джу, диш, док., перех. 1. Робити гладким, вирівнювати, розправляти що-небудь нерівне, кошлате, зім’яте і т. ін. Бере [Катерина] в Семків дерев’яну борону і, зігнувшися, тягне її, загладжує засіяне поле (Чорн., Визвол. земля, 1950, 175); — Наш, вітчизняний, — визначив Хаєцький, як циган обходячи коника навколо і старанно загладжуючи застрижене тавро. — Густий, карапуз! (Гончар, III, 1959, 88).

◊ Загла́джувати (загла́дити) го́стрі кути́ див. кут. 2. перен. Пом’якшувати враження від поганої поведінки, грубого вчинку і т. ін. Щоб загладити його гостре слово, сказала [мати]: — Свята молодість… Колись і ми такі були, свахо… (Кучер, Трудна любов. 1960, 299); «І нащо було!» картав уже Чумак себе, не знаючи, як би загладити свою безтактність.. Врешті надумав: — А знаєш, Павлушо, непогано. Їй-бо, хороша лірика (Головко, II, 1957, 477); Господи, що вона робить? На кого вона кричить?!..Не знаючи, як загладити свій вибух, пошукала [Катерина] носову хустку і для чогось приклала її до рота (Вільде, Сестри.., 1958, 402).

Загла́джувати (загла́дити) прови́ну (вину́) — пом’якшувати враження від власної провини. Він обов’язково допоможе Павликові. Цим він хоч трохи загладить свою важку провину перед товаришем (Донч., VI, 1957, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 78.

Загла́джувати, джую, єш, сов. в. загла́дити, джу, диш, гл.

1) Заглаживать, загладить, приглаживать, пригладить. Та вмий біле личко, та загладь головочку. Чуб. III. 39.

2) Уничтожать, уничтожить, истреблять, истребить. Загладжують безбожники границі. К. Іов. 52. Він хоче загладити наше обличчє серед народів. К. ХП. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 26.