ЗАГАСАТИ

ЗАГАСА́ТИ¹, а́є, недок., ЗАГА́СНУТИ, не; мин. ч. зага́с і зага́снув, ла, ло; док.

1. Переставати горіти, світити, світитися. Книжки не хотіли горіти, обвуглювалися по краях, вогонь загасав (Полт., Повість.., 1960, 389); Затих, Загас пожар (Шевч., II, 1953, 411); Коли розтулив [Данило] вії, то побачив, що вогнище зовсім загасло (Трубл., І, 1955, 162); * Образно. Хтось у вагоні пригадував, як страшно стало, коли загаснув Донбас, небо вробилось темне, тільки зорі сяяли (Ю. Янов., Мир, 1956, 258).

2. перен. Переставати існувати, діяти; слабшати, зникати, завмирати. Здається, йшлося до кращого. Хліб зародив, ..загасали вогнища тифу та холери (Збан., Сеспель, 1961, 440); Любов, що жевріла колись, Загасла вже давно (Пісні та романси.., II, 1956, 170); // Доходити до кінця; закінчуватися (про день). За днем веселим чи похмурим, Що загасав в сивій млі, За журавлиним тихим журом Проходить осінь по землі (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 118).

ЗАГАСА́ТИ², а́ю, а́єш, док., розм. Почати гасати. * Образно. Темно-сірий стовп загасав на ріллях і понісся чортовим клуб’ям, затуманивши пилюгою дуба, що одиноко ріс на пустинному узгір’ї (Цюпа, Назустріч.., 1958, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 73.

Загаса́ти, са́ю, єш, сов. в. загаснути, ну, неш, гл.

1) Потухать, потухнуть, угасать, угаснуть. Мнж. 34. Куй залізо, покуль не загасло. Ном. № 5927.

2) Переносно: прекратиться. Загаснув рід. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 25.