ЗАГАНЯТИ

ЗАГАНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш і рідко ЗАГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ЗАГНА́ТИ, зажену́, зажене́ш; наказ. сп. зажени́; док., перех.

1. Примушувати кого-, що-небудь увійти кудись, у щось; протилежне виганяти. Чути було, як вершники вилаялися, заганяючи коней у брід (Ле, Хмельницький, І, 1957, 97); Солосі справді здалася собака телям.. Вона підняла дубець і давай ганятися за нею, загонити у двір (Мирний, І, 1954, 68); Дівчина аж усміхнулася, як вгледіла [хустку]. Швиденько загнала скот у загороду та до хустки мерщій (Головко, І, 1957, 106); //розм. Наказувати кому-небудь, примушувати йти до якогось місця, в якесь приміщення і т. ін. Тим часом Бжозовський багато втратив своїх панщанних людей і почав їздити скрізь по сахарнях та заганяти їх додому (Н.-Лев., II, 1956, 251); Ввечері, коли хлопці забігали провідати товариша, допізна не заганяє [мати] Артема до хати, — нехай набалакаються досхочу (Головко, II, 1957, 241); // розм. Приводити, припроваджувати до якого-небудь місця. Прохор.. тихо поплив за водою. Так само тихо причалив біля старих верб, загнавши човна в заводь (Шиян, Баланда, 1957, 171); // перен. Примушувати ховатися кудись від кого-, чого-небудь. Перше негода заганяла їх [людей] в хату, а тепер щось гнало їх звідти між люди (Коцюб., II, 1955, 69); Тяжким дротом перев’ється те [вовче] виття.., зайця зажене глибше в нору (Хотк., II, 1966, 158).

◊ Заганя́ти (загна́ти) ду́шу в п’я́ти — дуже лякати кого-небудь, викликати раптовий страх. Налетів порив вітру, всю ту масу дощу хлюпнув на стіни хат, змив з них глину, ..заганяв боязкі душі [людей] в самісінькі п’яти (Збан., Сеспель, 1961, 445); Заганя́ти (загна́ти) на слизьке́ кого— створювати кому-небудь труднощі, ставити когось у скрутне становище. [Трохим:] Годі, тату, вигадувать!.. Бо коли вже діло піде на витівки, то ще хто його зна, хто з нас кого зажене на слизьке!.. (Кроп., IV, 1960, 226); Заганя́ти (загна́ти) у моги́лу (на той світ і т. ін.) — бути, ставати причиною чиєї-пебудь передчасної смерті. — Ти знаєш, що він також допомагав заганяти на той світ мого батька, брата і неньку? (Тют., Вир, 1964, 426); Отака була мати в Андрія Любчика. Вона не тільки загнала передчасно в могилу свого чоловіка, а й перекрутила синове життя (Хижняк, Невгамовна, 1961, 158).

2. Гнати кудись далеко. Бояри, дружки, старости й гості співають, торжественно піднявши вгору шаблі.. Утікайте, вражі сини, бо буде вам горе! Заженемо вас, поганців, аж за синє море! (Н.-Лев., II, 1956, 434); // розм. Примушувати йти, виїжджати куди-небудь (звичайно далеко) з свого дому, краю і т. ін.; висилати. Мене з Києва, загнали аж сюди [в Оренбург], і за що? За вірші! (Шевч., VI, 1957, 58); —Вчитель наш розумний пан був, ..та щось прошпетився й загнали його кудись од нас далеко… (Коцюб., І, 1955, 297); // розм. Відправляти або перевозити кого-, що-небудь у віддалене місце. [Колос:] Танковий корпус не заганяти треба біс його зна куди, а придати армії Огнева (Корн., II, 1955, 23); Дуже багато цього майна вони [окупанти] вивезли з Києва, загнали на далекі станції (Скл., Легенд. начдив, 1957, 61).

3. тільки док. Виснажити, замучити до повної знемоги швидкою і довгою їздою (коней), гонитвою (дичину). Кашуба здивований був, що Рудик загнав так коні — вони взялися милом, трусилися й парували (Кос., Новели, 1962, 138).

4. розм. Глибоко застромлювати, вбивати у що-небудь з розгону, з силою. Він тримався рівно, ..а лопату заганяв у землю легко, ніби у нагрітий сонцем віск (Руд., Вітер.., 1958, 121); Тепер тут [на ланах] мінометники влаштовували свою вогневу. Нелегко було вчорашнім хліборобам загонити великі саперні лопати в кущуватий.. посів (Гончар, III, 1959, 215); Ударив Котигорошко вдруге, по пояс змія загнав у тік, ударив утрете — зовсім убив (Укр.. казки, 1951, 96); // З силою вкладати, втискувати. Вони [поранені] вдвох подавали снаряд руками, ногами заганяли в отвір і били поки були живі. Це було страшне бойовище (Довж., III, 1960, 385); // Різкими вправними рухами, точними ударами спрямовувати у що-небудь. Розпластавшись над столом, він віртуозно заганяв у лузи шари: показував молодим клас гри… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 191); Через усю таку пустелю, воду і траву треба гнати м’яча до ямки. Грати [в гольф] можна самому.. Мета гри — загнати в ямку найменшою кількістю ударів (Ю. Янов., II, 1958, 62).

5. заго́нити, загна́ти, заст. Починати оранку загону, якої-небудь ділянки. Другу гінку вони вже не загонили нарізно, а орали спільно, плуг за плугом (Л. Янов., І, 1959, 423); [Федір:] Виїхали ми ото орать. Тільки що загнали десятину, а тут — на тобі: коняка моя заслабла (К.-Карий, І, 1960, 179).

6. тільки док., фам. Продати, збути що-небудь. Нарешті, загнав-таки [сорочку і черевики]. А на гроші ті сала купив.. Ще й на дорогу зосталося (Головко, І, 1957, 161).

ЗАГАНЯ́ТИ², я́ю, я́єш, док.

1. неперех. Почати ганяти; забігати. Як тілько гончі заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався (Котл., І, 1952, 181).

2. перех. Дуже втомити, виснажити швидкою і довгою їздою (коней), гонитвою (дичину). Управитель уже трьох огирів заганяв, два повіти вздовж і впоперек з’їздив (Стельмах, 1,1962, 505); // Виснажити, змучити роботою, багатьма дорученнями. — Заганяють тебе [табельницю]. Згадаєш моє слово, заганяють (Рудь, Гомін.., 1959, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 70.

Заганя́ти, ня́ю, єш, сов. в. загна́ти, жену́, не́ш, гл. Загонять, загнать. Боярам свині пасти, молодому заганяти. Мет. 195. Ходить голуб сивий волохатий, — ні загнати, ні зазвати. Мет. 10.

2) Вбивать, вбить, вколачивать, вколотить. Коло колодязя дванадцять стовпів загнано въ землю. Рудч. Ск. І. 135.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 24.