ЗАВІЮВАТИСЯ

ЗАВІ́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАВІ́ЯТИСЯ, і́юся, і́єшся, док., фам. Заходити, забрідати, заїжджати куди-небудь для відпочинку. Іноді мені обридала служба, і я кидав все і завіювався куди-небудь в повіт тижнів на два (Збірник про Кроп., 1955, 61); Похитав [Максим] чомусь сумовито головою і чомусь подумав, що добре було б кудись завіятись у кіно чи в театр (Рибак, Час.., 1960, 438); // Подаватися в невідомому напрямку. Встромив [вербову гілку у землю], та й покинув на божую волю Пускати коріння й рости чи всихать Одній без призору, а сам свою долю завіявсь по білому світу шукать (Щг., Поезії, 1958, 405).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 53.