ЗАВІРЯТИ

ЗАВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Юридично оформляти печаткою і підписом документи, ділові папери і т. ін., стверджуючи їх правильність, достовірність. — Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса (Н.-Лев., III, 1956, 381).

2. також без додатка, розм. Те саме, що запевня́ти 1. — От, діду, —— говорить Михайло, — Мелася завіряє, що ведмідь був у пасіці… (Вовчок, І, 1955, 343); — Козаче, — одказала Зінька, .. — мене завірили люди, що тебе нема вже на сім світі… (Стор., І, 1957, 361).

3. діал. Довіряти. — Коли тобі хто повірить щось, завірить себе і свою долю, чи то свій чоловік, чи пан, ..будь усе гідним того довір’я, не зрадь його ніколи (Фр., III, 1950, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 51.

Завіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. заві́рити, рю, риш, гл. Увѣрять, увѣрить. Мене завірили люде, що тебе нема вже на сім світі. Стор. МПр. 54.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 19.