ЗАВІДАТИ

ЗАВІ́ДАТИ, аю, аєш, док., діал.

1. перех. Відвідати. Нехай мене той завіда, Що в полі обіда (Чуб., V, 1874, 13).

2. неперех. Зайти, завітати куди-небудь. — Може, куди завідав [Павло]? (Вовчок, І, 1955, і 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 50.

Заві́дати См. Завідувати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 18.