ЗАВЧАТИ

ЗАВЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше ЗАУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш і рідше ЗАУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех.

1. Старанно запам’ятовуючи, добре, міцно засвоювати. Десятки віршів, а то й цілі поеми завчав [Максим] напам’ять (Коз., Блискавка, 1962, 70); Молодь напам’ять заучувала Шевченкові вірші, які, крім друку, розходились численними рукописами (Вітч., 3, 1963, 152); На прощання спитала [Слава] його адресу, повторила кілька разів, — завчила (Головко, II, 1957, 407).

2. розм., рідко. Привчати себе до чого-небудь, виробляти певний навик. Стрілка показувала пів на шосту, час, коли вже він завчив себе вставати (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 63.

Завча́ти, ча́ю, єш, сов. в. завчи́ти, чу́, чиш, гл. Заучивать, заучить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 22.