ЗАВМИРАТИ

ЗАВМИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАВМЕ́РТИ, мру́, мре́ш, док.

1. Застигати на місці, припиняти будь-які рухи (про живі істоти). Вона здіймала руки до неба, завмирала в благаючій позі (Коцюб., І, 1955, 332); Талалай підлазив до звіра на животі. Часом підпираючись ліктями, він зводив голову і вимірював на зір, чи далеко ще лізти. Часом втягав голову і завмирав (Трубл., 1, 1955, 146); Жуки були хитрі, вони завмирали, удаючи з себе неживих, ледве до них торкались пальці (Донч., V, 1957, 46); На червонім черепичнім даху журливо завмер задумливий полтавський лелека (Ільч., Вибр., 1948, 51); Данило опустив його [карася] у ставок. Риба на хвильку завмерла на воді, потім стрепенулась і зникла в глибині (Стельмах, II, 1962, 147); * Образно. Місячна морозяна ніч завмирає, прислухаючись до кроків Нового року (Ю. Янов., II, 1954, 223); // Мліти, ціпеніти від сильних переживань, певних відчуттів. [Ніна (кричить):] Боже мій! Нестор! Кидається йому на груди і завмирає в сльозах) (Коч., II, 1956, 232); Їй приснилося, що вона бродить понад прірвою і завмирає від страху, щоб не зірватися (Тют., Вир, 1964, 452); Ми знову притислися до стіни, мало не завмираючи від хвилювання (Сміл., Сашко, 1954,100); Підійшла [мати] і схилилася над Юрою. Юра потягся назустріч їй, весь затремтівши й завмерши від щастя (Смолич, II, 1958, 7); // Втрачати свідомість, непритомніти; зомлівати. Тісно й глухо, і якийсь.. жар палить мені душу. Щоби його задавити, щоб не завмерти, читаю (Коб., І, 1956, 129); // Стискуючись, ніби зупинятися (про серце). Серце то шалено колотилося, то зовсім завмирало в болісних корчах (Смолич, І, 1958, 100); У дівочих очах був невимовний сум і тяжке передчуття недолі. Завмерли серця дівочі в німій тузі (Довж., III, 1960, 25).

Завмира́ти (завме́рти) се́рцем (душе́ю) — хвилюватися від захоплення, переляку, тривоги і т ін. Завмираючи серцем від страху та цікавості, Микоша йшов слідом за старою (Полт., Повість.., 1960, 64); Він знав напам’ять майже всього «Кобзаря», читав його, коли на душі було важко, читав і.. завмирав душею, весь палав і хвилювався (Збан., Сеспель, 1961, 74).

2. Переставати діяти, рухатися; зупинятися (про машини, механізми і т. ін.). Броньовик крутнувся на місці і завмер (Кучер, Чорноморці, 1956, 131); На мить завмерли апарати чулі, Мов простір зник, Немов спинився час (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 119); Завмер над криницею журавель з обламаним дрючком (Шиян, Партиз. край, 1946, 215).

3. перен. Припинятися, зупинятися (про хід, розвиток і т. ін. чого-небудь). Ніч. Тихо в степу. Десь на гонах далеких завмирало життя (Головко, І, 1957, 261); Робітники, закінчивши готувати документацію на останні прилади, скидали білі халати. Але на дільниці балансування робота не завмирала (Автом., В. Кошик, 1954, 48); Завмер вогонь з окопу (Гонч., Вибр., 1959, 149); Мені здається: час уже не йде, Спинився і завмер (Рильський,І,1960,131).

4. перен. Поступово затихати, замовкати (про звуки). Стало знов тихо. Тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні (Вас., І, 1959, 131); Крик більше вже не повторюється, народившись вдалині, він там і завмирає (Скл., Святослав, 1959, 54); За кілька хвилин усе стихло. Завмерла луна останніх пострілів (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 62); // безос. Десь зовсім близько, немов прокинувшись, озвалися кулемети. Лункий пласт шуму нагло осунувся в тишу, мовби спустив хтось.. щебінь з верховини. Перекотилось луною, завмерло… (Гончар, III, 1959, 338); // Ставати тихим, беззвучним, не виявляти ознак чиєї-небудь дії. Гасне світло прожекторів. Замовкають звуки оркестру. І багатьом з тих, хто був на виставі, здається, що арена завмирає на цілу добу для того, щоб завтра увечері знову ожити, зазвучати, засяяти вогнями та фарбами (Ткач, Арена, 1960, 127); Ось тільки двір був, як серце, що б’ється і розганяє по тілі кров, а тепер все завмерло, спинилось (Коцюб., II, 1955, 59); // Переставати відчуватися, притуплятися, зникати (про відчуття, властивість і т. ін.). Одноманітний.. текст молитов ввів Нелю у такий стан душевної тупості, де завмирає всяка воля до опору! (Вільде, Сестри.., 1958, 434); Давня зарозумілість, що мовби давно завмерла, піджила тепер наново в тій прибитій жінці (Коб., І, 1956, 117).

5. перен., перев. із сл. на губах, на устах. Залишатися невимовленим, несказаним (про слова, звуки і т. ін.). Хоче закричати [Бицик] — слова завмирають на губах (Донч., VI, 1957, 58); Тихим сном навіки вродниця [вродливиця] заснула.. Тихого покою смерть з лиця не стерла. Щось недосказане на губах завмерло… (Щог., Поезії, 1958, 116); На рожевих устах стогін одчаю завмер (Зеров, Вибр., 1966, 297).

6. рідко. Умирати, гинути. [Урбан:] Ось тут є Парвус — був на тому світі. Він завмирав, а потім знов оджився (Л. Укр., II, 1951, 487); Нема й чутки — як в яйці завмер (Укр.. присл.., 1955, 302); Молода травичка поблякла, поскручувалась, квіти посхиляли голівки, згорнули ніжні пелюстки, завмерли (Кол., Терен.., 1959, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 53.