ЗАВИДНИЙ

ЗАВИ́ДНИЙ, а, е. Який викликає заздрість, вартий заздрості. [Микола:] Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бійсь, полюбиться (Котл., II, 1953, 35); Для них [учнів] капітан Дорошенко людина завидної долі, їм подобається його незвичайний фах (Гончар, Тронка, 1963, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 47.

Зави́дний, а, е. Замѣтный, примѣтный. Тоді межа завидна була, а тепер кат його зна й непримітно стало. Павлогр. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 16.