ЗАВЗЯТИСЯ

ЗАВЗЯ́ТИСЯ, візьму́ся, ві́зьмешся, док., розм.

1. Задумавши що-небудь, невідступно домагатися його виконання, діяти уперто, наполегливо. — Я колись до неї [дівки] — а вона як стусоне мене в груди!.. Чекай же, думаю собі, завзялася ти, завізьмусь і я… (Коцюб., І, 1955, 139); Громада, бачите, завзялася та й вибрала до ради самих противників дідича (Март., Тв., 1954, 65); — Ви впадете десь на шляху, як ті безумці, що завзялися перейти безкрайню безводну пустиню (Кол., Терен.., 1959, 282).

2. на кого-що. Затаївши недобрі почуття проти кого-, чого-небудь, виявити бажання учинити зло; намір до ворожих дій. [Анна:] І певно, що як він на нас завзявся, то зітре нас на порох, знищить, зруйнує (Фр., IX, 1952, 111); Це було в самий розпал великої трагедії, що уготувало польське панство.., завзявшися на святиню українського духу, на його буття (Стар., Облога.., 1961, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 45.

Завзя́тися, візьму́ся, мешся, гл.

1) Задаться цѣлью, упорно стремиться къ чему. Завзялись ляшки ще й багатії люде забігать, забрати тих бідних сирот. Чуб. V. — 974. 2) — на ко́го. Взъѣсться, ожесточиться, напасть на кого. Писарь завзявся на мене. Камен. у. Три селі завзялися на старшину. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 15.