ЗАВГОРЮВАТИ

ЗАВГО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАВГО́РИТИ, рю, риш, док., діал. Зашкоджувати. Нехай в олійниці олійник тараном Макухам завдає якмога гіршу муку, Так не завгорить їм, а здавить в каменюку (Г.-Арт., Байки.., 1958, 45); — Вбирайся та ходім на свої заручини, бо втратиш дівчину. Що б мені завгоріло й справді сьогодні посватать твою Степаниду? (Н.-Лев., І, 1956, 371)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 39.

Завго́рювати, рюю, єш, сов. в. завго́рити, рю, риш, гл.

1) Причинять, причинить горе, непріятность. Та хоч бий себе, хоч ріж, — сим нікому не завгориш. Харьк.

3) Переносн. запрещать, запретить. Нехай брешуть: людім не завгориш. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 12.