ЗАВ'ЯЗЬ

ЗА́В’ЯЗЬ, і, ж.

1. Нижня здута частина маточки в (квітці, в якій після запилення насінних зачатків утворюється плід. В ураженому [сажкою] колосі [пшениці] руйнуються всі частини — зав’язь, луски, остюки; зберігаеться лише стрижень (Захист рослин.., 1952, 281); Дощ пройшов хазяйським кроком, — Сад в росі купається, Кожна зав’язь життєдайним Соком Наливається! (Нех., Чудесний сад, 1962, 75).

◊ Іти́ (вхо́дити і т. ін.) у за́в’язь — зав’язувати плоди. Баштан у тій порі входив у зав’язь, і сивувата огудина тільки вкривала землю (Літ. Укр., 22. Х 1965, 2).

2. збірн. Маленькі, недостиглі плоди. Скрізь висіла рясна зав’язь яблунь і груш (Кач., Вибр., 1953, 243); Нахилились вибуялі трави, соковитою зав’яззю рясніють сади (Рад. Укр., 9.УІ 1957, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 65.