ЗАБІЛЮВАТИ

ЗАБІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАБІЛИ́ТИ, ілю́, і́лиш, док., перех.

1. Робити що-небудь білим, покриваючи крейдою, білою фарбою і т. ін. Сніжинки заліплюють очі, забілюють коміри, вплітаються в Дарчине волосся (Вільде, Повнол. діти, 1960, 132); Найперше ухопила пушок з пудрою і швидко-швидко забілила носа (Л. Укр., III, 1952, 710); Маруся писала, тримаючи крейду, щоб не дуже забілити пальці (Коп., Десятикласники, 1938, 105).

2. Заправляти рідку страву сметаною або молоком. В печі маю добрий борщ. Я забілила його сметаною (Коб., III, 1956, 471); Став і думає Невмій: «Це аби була Олена, Вона б борщику налляла, Забілила б молоком» (Стельмах, Колосок.., 1959, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 23.

Забі́лювати, люю, єш, забіля́ти, ля́ю, єш, забіли́ти, лю́, лиш, гл.

1) Забѣливать, забѣлить.

2) Подбѣливать, подбѣлить, приправлять, приправить молокомъ или сметаной кушанье.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 6.