ЗАБАРЮВАТИСЯ

ЗАБА́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ЗАБАРЯ́ТИСЯ, я>юся, я́єшся, недок., ЗАБАРИ́ТИСЯ, арю́ся, а́ришся, док., розм.

1. Залишатися, бути де-небудь довше, ніж передбачалося, ніж потрібно, можна; затримуватися, загаюватися. Вже скільки сіл минула і козачих, і панських, не забарююсь (Вовчок, І, 1955, 8); Він збирався до інституту, де мали відбутися позачергові заняття. — Гляди ж, не забаряйся! — підкреслила Катерина (Коцюба, Нові береги, 1959, 321); — Я сьогодні забарилася: батько занедужав; Коло його все поралась… (Шевч., I, 1951, 94); // тільки 3 ос., перев. із запереч, н е. Наставати, з’являтися повільно, із запізненням. Ранок не забарювавсь. У верхів’ї ставка виткнулося широке червоне сонце (Крот., Сини.., 1948, 204); Грунт для посіву був підхожий, сходи не забарилися (Руд., Вітер.., 958,86).

2. з чим і з інфін. Виконувати, робити що-небудь із запізненням. Взагалі прошу не сердитись і не турбуватись, якщо часом трохи забарюся з листом (Л. Укр., V, 956, 239); Данько, скориставшись нагодою, не забарився вступити з ним у переговори (Гончар, Таврія, 1952, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 17.