ЗАБАЛАМУЧУВАТИ

ЗАБАЛАМУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАБАЛАМУ́ТИТИ, учу, утиш, док., перех., розм. Збивати з доброго шляху; одурманювати, затуманювати. Та вже як не забаламучуй, а не забаламутиш його (Сл. Гр.); Матері думай тепер. Бо він же ще дитина, хлоп’я довірливе, а якась така підвернеться, що з розуму зведе, за-баламутить, і де вже йому тоді думати про інститут, про науку… (Гончар, Тронка, 1963, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 15.

Забаламу́чувати, чую, єш, с. в. Забаламу́тити, му́чу, тиш, гл. Дурачить, одурачивать, отуманивать, отуманить, обманывать, обмануть. Та вже як не забаламучуй, а не забаламутиш його. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 3.