ЗАБАЛАКУВАТИ

ЗАБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. неперех. Намагатися почати розмову або вступати в розмову з ким-небудь. Жінки, аби розвіяти оте гнітюче мовчання, ..забалакують і про те, і про це, але розмова уривається (Вільде, Сестри.., 1958, 3); Серце в дівчини дрожить [дрижить]: «Що ж мій молодий мовчить? Забалакай, милий!» (Бор., Тв., 1957, 63); // тільки док. Почати балакати, говорити. Дід знову забалакав, наче сам до себе: «Ще мало людей забили, на той світ позагонили?» (Мирний, І, 1949, 158); Забалакав по-простому, так, що найзатурканіший мужик второпав, що і як (Речм., Весн. грози, 1961, 6).

2. тільки док., перех. Втомити співбесідника довгою розмовою.

3. перех. Сторонніми розмовами відвертати увагу співбесідника від того, що його цікавить або що важливе для нього. Зараз підсіла [до чоловіка] та й ну його забалакувати (Сл. Гр.); Помітивши, що йому загрожує неприємність, доклала [Надія] чимало зусиль, щоб забалакати розгніваного Страшка (Баш, Надія, 1960, 109).

◊ Забала́кувати (забала́кати) зу́би див. зуб.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 15.

Забала́кувати, кую, єш, с. в. Забала́кати, каю, єш, гл. Заговаривать, заговорить. Зараз підсіла до чоловіка та й ну Сюю забалакувати. Мнж. 96. Забалакує до його так люб’язненько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 3.