ЗАБАЖАТИСЯ

ЗАБАЖА́ТИСЯ, а́ється, док., безос., чого, рідко кого, що, а також з інфін. або із спол. щоб. Виникнути, з’явитися в кого-небудь (про бажання що-небудь одержати, мати в своєму розпорядженні, здійснити щось і т. ін.). Їй забажалось, щоб та доріжка тяглася без кінця, без краю (Н.-Лев., IV, 1956, 89); Йому забажалося самотини (Коцюб., І, 1955, 175); До жаги забажалось школяреві зробити самому таку книжечку (Вас., II, 1959, 362); Можна було [Сачкові] парубкувати, як і раніш, беручи від життя все, що забажається (Дмит., Розлука, 1957, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 15.

Забажа́тися, жа́ється, гл. безгл. Захотѣться. Забажалося в Петрівку мерзлого. Ном. № 5340. Якої вам хаточки забажалося смутної та невеселої. Мил. 183.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 3.