ЖУПЕЛ

ЖУ́ПЕЛ, а, ч.

1. Кипляча смола, що, за уявленнями християнської релігії, ніби підготовлена для покарання грішників у пеклі.

2. перен. Те, що наводить страх; опудало. Слова: «запорожець», «козак», «рідний край» [в дореволюційний час] — жупел для цензури, і якщо п’єса більш-менш пристойно скомпонована та має ці слова, то краще не посилати її до цензури — все одно не дозволять (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 547.

Жу́пел, ла, м. = Джупел.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 492.

жу́пел — кипляча смола, призна­чена, за християнськими віруван­нями, для покарання грішників у пеклі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 226.