ЖМЕНЯ

ЖМЕ́НЯ, і, ж.

1. Долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін. Напився [Микола], взяв у жменю води собі очі трошки помочити (Калин, Закарп. казки, 1955, 159); Антон обернувся за вітром, простяг руку з зім’ятим у жмені капелюхом (Чорн., Визвол. земля, 1959, 120); * Образно. Знов жорстока тиша здушила серце у жмені (Коцюб., II, 1955, 101); * У порівн. В таку добу [темної ночі] закрадався сум у Мотрину душу і, як у жмені, зжимав гірким життям поточене серце… (Мирний, II, 1954, 251).

◊ Вхопи́ти в оби́дві жме́ні — нічого не одержати. [Кіндрат Антонович:] А я, здуру, шелесть за рушниками. І вхопив приданого, в обидві жмені вхопив!.. (Кроп., II, 1958, 300); Держи́ в оби́дві жме́ні!, ірон. — уживається для вираження небажання кому-небудь щось дати. — Авжеж, держи в обидві жмені! (Коз., Зол. грамота, 1939, 53); У жме́ню не вбере́ш — велика кількість, дуже багато. — Вийшло таке [на виборах], що нашого брата, козака, — пучкою взяти, а їх [чорносотенців] — і в жменю не вбереш! От і вибрали всіх своїх, — повідав Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 364).

2. Кількість чого-небудь, що вміщається між зігнутими долонею та пальцями. Вони їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Коцюб., І, 1955, 361); Потім викидає [Плачинда] на стіл жменю мідяків, перемішаних з дрібним сріблом (Стельмах, Хліб.., 1959, 125); // Пучок зірваних, зжатих рослин, який можна обхватити долонею й пальцями. Він врізався в жито далеко од женців і все кидав жмені жита на Нимидорині купки (Н.-Лев., II, 1956, 177); — Кинь-но, небого, миски та скоч раз-два на город жменю кропу й петрушки нарви! (Козл., Пов. і опов., 1949, 15); // заст. Міра прядива. —Він є сотник над сотнею, старшина, жменею прядива не відбудеш (Кв.-Осн., II, 1956,219).

3. перен. Незначна кількість кого-, чого-небудь. — Коли б хоч трохи більше землі тієї… А то — всього жменя, а ти крутися біля неї (Мирний, III, 1954, 106); Він.. разом із жменею люду виповзає з пащі вокзалу на майдан (Досв., Вибр., 1959, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 537.

Жме́ня, ні, ж.

1) Горсть, часть руки. Лучче синиця в жмені, ніж журавель в небі. Ном. № 7295. Сім’ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені. МВ. ІІ. 84.

2) Пригоршня, горсть, количество сыпучихъ тѣлъ, пеньки, льна и пр. которое можетъ помѣститься въ горсти. Вас. 200. Чуб. VII. 408. Саме менше, а жмінь шість (конопель) пропало. ЗОЮР. І. 11. Візьми, сестро, піску жменю. Макс. Висипав їй жменю дукатів. Стор. МПр. 41. Укинув попелу жменю. Рудч. Ск. І. 106.

3) Какъ обозначеніе малаго количества: немного, малость. За старого Хмеля (Богд. Хмельницького) людей було жменя. Ном. № 666. Оглянувся Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. К. ЧР. 340. Стоїть хатина, коло неї жменя города. Левиц. І. 100.

4) Часть полотика, полольщицкой кирки: желѣзная треугольная пластинка, — посредствомъ уха она надѣвается на рукоять. Шух. I. 164. Ум. Жме́нька, жмі́нька, жмі́нечка. Чуже візьмеш жмінькою, то чорт твоє міркою. Ном. № 9677. Ув. Жме́нище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 487.

жме́ня (зменшені — жме́нька, жмі́нька, жмі́нечка) —

1) долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покла­дене, насипане і т. ін. Лучче сини­ця в жмені, ніж журавель в небі (М. Номис); фразеологізми: вхопи́ти в оби́дві жме́ні — нічого не одержати; держа́ти в оби́дві жме́­ні — уживається в іронічному пла­ні для вираження небажання кому-небудь щось дати; у жме́ню не вбере́ш — велика кількість, дуже багато;

2) кількість чого-небудь, що вміщається між зігнутими до­лонею та пальцями; також давня міра прядива. Візьми, сестро, піску жменю (М. Максимович); Укинув попелу жменю (казка); Жменею прядива не відбудеш (Г. Квітка-Основ’яненко); 3) незначна кількість кого-, чого-небудь. За старого Хмеля людей була жменя (М. Но­мис); Стоїть хатина, коло неї жменя городу (І. Нечуй-Левицький); Чуже візьмеш жмінькою, то чорт твоє міркою (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 223.