ЖЕЛІПАТИ

ЖЕЛІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., діал,

1. Кричати, сваритися. — Сюди його давай! Хто викрикує? — желіпав посередник (Мирний, II. 1954, 198).

2. Голосно плакати, ревти. Невеличку дівчинку Маринку , що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, — ніщо не помагало (Мирний, III, 1954, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 518.

Желіпа́ти, па́ю, єш, гл.

1) Медленно ѣсть.

2) одн. в. Желіпнути, ну, неш. Сильно закричать, заорать. Бач, трясця його матері! — желіпнув Грицько. Мир. Пов. І. 156.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 478.