ЖДАТИСЯ

ЖДА́ТИСЯ, жде́ться, недок.

1. Передбачатися в майбутньому. Думала іти в черниці Або вбитись, утопитись, Так жаль маленьких діток стало — Звичайне, мати, що й казать. Та може ждався-таки й зять: Бо вже Катруся підростала (Шевч., II, 1953, 249); Через два тижні ждалося весілля у Якова (Мирний, IV, 1955, 38).

2. безос. Відчувати потребу, необхідність у кому-, чому-небудь; хотітися, бажатися. Тільки ж не так воно сталось, як ждалось (Барв., Опов.., 1902, 237); Йосип, тілько кинув оком на своїх, зразу помітив, що не таку невістку ждалося батькові-матері, не таку сестру брату-братовій (Мирний, IV, 1955, 50).

Не жда́тися, безос. — не бажати затримуватися де-небудь, чекати на когось, на щось. Не ждеться діткам, — побігли в клуню: — Де ж наша мама? — скажи, татуню! (Граб., І, 1959, 332); Нам, як кораблям, не ждалось: плисти б на нові причали! (Тич., II, 1957, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 516.