ДУШОГУБНИЙ

ДУШОГУ́БНИЙ, а, е. Прикм. до душогу́бство. Пригадалася спалена атомною бомбою японська жінка з квітами-ранами… Хай буде прокляте до віку всяке душогубне малювання узорів по живому тілу! (Вол., Дні.., 1958, 24); Заповзяв брат на брата лиху думку, що незабаром душогубним учинком обернулася (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 449.

Душогу́бний, а, е.

1) Убійственный.

2) Душу погубляющій. Ради душогубної користи. К. ПС. 15.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 461.