ДУХІВНИЦЯ

ДУХІВНИ́ЦЯ, і, ж., заст. Заповіт про спадщину. Піклуючись за майбутню господарську долю синів, рідний батько перед самісінькою копанкою словесну духівницю дав (Ковінька, Кутя.., 1960, 25); Не можна читати без хвилювання духівниці А. Тесленка, залишеної братові (Рад. літ-во, 11, 1949, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 444.

Духівни́ця, ці, ж. Духовное завѣщаніе. Мил. 165.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 459.

духівни́ця — духовний заповіт, а також заповіт про спадщину.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 208.