ДУХОПЕЛ

ДУХОПЕ́Л, а, ч., розм. Те саме, що духопе́лик. Гірко, неутішно ревла Солоха на всю хату, тяжко лементувала надворі, тікаючи од матерніх духопелів (Мирний, І, 1954, 61).

Дава́ти (да́ти) духопе́лів (духопе́ла) — те саме, що Дават́и (да́ти) духопе́ликів (духопе́лика) (див. духопе́лик).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 445.

Духопе́л, лу, м. Употр. въ выраженіи: духопе́лу дава́ти, да́ти. Бить, поколотить. Такого духопелу дам. Ном. № 3639. Як почала давати йому духопелу, то він уже й не встав: поперебивала руки й ноги. Грин. II. 126. У Мирнаго Ум. духопелик въ знач. ударъ рукой. Мир. ХРВ. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 459.