ДРІМАТИ

ДРІМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Перебувати в напівсонному стані, неміцно спати. Лежить собі неборака, Думає, гадає, Як то будем мандрувати… І тихо дрімає… (Шевч., II, 1953, 107); Лежить собі, відпочиває На дасі чорний кіт, Дріма, мурличе, вигріває На сонечку живіт (Бойко, Ростіть.., 1959, 73); * У порівн. Ліси мовчать без вітру, немов дрімають у важкому, солодкому сні (Кучер, Чорноморці, 1956, 438).

2. перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим. Внизу дрімала вода в Росі й тихо лисніла проти червоного неба (Н.-Лев., III, 1956,74); Вдалині повитий туманом дрімав лісок (Горд., II, 1959, 174).

3. перен., розм. Надто мляво, повільно робити що-небудь, не виявляти активності; зволікати. [Стецько і Яцько (разом):] То ходім, чого ж дрімати, Може, вдасться поладнати (Кроп., 11,1958, 81); [Кіндрат:] Не дають дрімати. Не дають. Вперед — і все (Корн., II, 1955, 156); // Бути неуважним. — Я зрозумів — дрімати не можна. Ворог ходить десь поблизу (Збан., Мор. чайка, 1959, 162).

◊ Не дріма́ти — бути пильним, діяльним, перебувати в стані готовності що-небудь робити. Галя тим часом сама не дрімала,.. вона кинулась до матері й стала її сльозами благати, щоб не губила її краси, сили (Мирний, II, 1954, 241); Клекоче піна за стерном, — Гей, не дрімай, матросе! (Рильський, І, 1956, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 418.

Дріма́ти, ма́ю, єш, гл. Дремать. Як спить, то не їсть, а як їсть, то не дрімає. Ном. № 5742. Зирнув місяць тихесенько з-за чорної хмари: дрімай, дрімай, Туреччино, до нової кари. Морд. (Млр. л. сб. 66). Стали спочивати, став Марко дрімати. Мет. 100.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 445.