ДРУЖИТИСЯ

ДРУЖИ́ТИСЯ, дружу́ся, дру́жишся, недок., розм.

1. з ким. Те саме, що дружити 1. Андрій не дуже якось з ним дружився (Фр., VIII, 1952, 235); Він на диво сам зрозумів, що для царгородян він тільки варвар, якого вважають за ловецького собаку та з яким ніхто не дружиться (Оп., Іду.., 1958, 259).

2. з ким і без додатка. Те саме, що одру́жуватися. Не хотів [Гриць] ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Вовчок, І, 1955, 40); Данько з Тоською дружилися — вперше в історії Печорська.. — без церкви і попа, на віру, але — законно (Смолич, Мир.., 1958, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 424.

Дружи́тися, жу́ся, жишся, гл.

1) = Дружити 1. Слабий з дужим не борись, голий з багатим не дружись. Ном. № 1417.

2) Жениться. Не хтів а ні дружитись, а ні дома жити — чумакував. МВ. І. 65.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 448.