ДРУГ

ДРУГ, а, ч. (мн. дру́зі, ів).

1. Особа, зв’язана з ким-небудь дружбою, довір’ям, відданістю; товариш, приятель; протилежне ворог. Святую біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі (Шевч., 1, 1951, 327); Росли брати, зростали, та не були друзями (Коцюб., І, 1955, 103); [Надія:] Невже ви не відчуваєте, що я ваш друг? (Корн., II, 1955, 224); *У порівн. І людські голоси мене вітали, Мов друга давнього (Л. Укр., IV, 1954, 116); // Особа, зв’язана з ким-небудь взаємним коханням, любов’ю; коханий, любимий. Без тебе не любий мені був би світ, Ти — більше, ніж муж! Ти мені друг і товариш! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 249); // (одн. дру́же, мн. дру́зі). Уживається в кличній формі при ввічливому, поблажливому або іронічному звертанні. А може ще добро побачу? А може лихо переплачу? Води Дніпрової нап’юсь, На тебе, друже, подивлюсь (Шевч., II, 1963, 66); Під віконце хтось помалу підступав. Тут поет не втерпів: «Хто там?» Невідомого питає. «Якщо злодій, то запевне Помиливсь ти, любий друже!» (Л. Укр., І, 1951, 369); Друзі мої, земляки і брати! Трудно до вас долетіть, допливти, — Дуже далеко (Воронько, Тепло.., 1959, 88).

2. чого. Прихильник, захисник кого-, чого-небудь. Він почував себе демократом, другом народу, який не має чого боятись (Коцюб., II, 1955, 384); Як трудівник, селянин — друг пролетарської держави, найвірніший союзник робітника в боротьбі проти поміщика і проти капіталіста (Ленін, 29, 1951, 385); Співай, поете, будь завжди хорошим другом правди й сили (Сос., Близька далина, 1960, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 422.

Друг, га, мн. Дру́зі, м.

1) Другъ. Без вірного друга великая туга. Ном. №9021. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. К. Досв. 28. Разом, друзі! крикнув Карпо. Левиц. Пов. 350. Не так тії сто братів, як сто друзів. Ном. Рече Христос до Івана, свого друга. Чуб. ІІІ. 21.

2) Мужъ (пѣсняхъ) Ой пійду я, не берегом — лугом: чи не зострінуся з несуженим другом. Мет. 94. Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (Свад. пѣсня о новобрачныхъ). Мет. 184. Ум. Дружок. Чуб. V. 1004.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 447.

друг — відданий, вірний товариш, приятель; протилежне ворог; ці­нувався в народі часом вище, ніж кровний брат («Не так тії сто бра­тів, як сто друзів»); у народнопісенній творчості — коханий чоло­вік, суджений, у весільних піс­нях — наречений. Ой піду я не бе­регом — лугом: чи не зострінуся з несуженим другом (А. Метлинський); Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (весільна пісня); Без вірного друга великая туга (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 201-202.