ДРОБИНА

ДРОБИ́НА, и, ж. Свинцева кулька рушничного дробу. Він витримав операцію Кострубки, котра дротиками для в’язання повитягала в нього дробини, що нагнав Гриць Семко… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 221); * У порівн. У вікна стукали краплини дощу — важкі, як дробини (Донч., IV, 1957, 498).

∆ Пивна́ дроби́на, спец. — гуща, залишки зерна після приготування пива. Сушена пивна дробина є добрим кормом і може зберігатися тривалий час (Свинар., 1956, 150).

ДРОБИНА́, и́, ж., збірн.

1. розм. Малі діти; малеча. — Погляди лишень, моя дробина зовсім голюсінька, та й ми самі не витримаємо такої стужі (Фр., II, 1950, 31).

2. діал. Свійська птиця. [Мати:] Ну, я піду — управлюся тим часом з дробиною (Л. Укр., III, 1952, 227); На дощаному порозі, чекаючи господиню, тісно збилася дробина: бундючні, розцяцьковані індики, важкі, з подвійними вухами кури (Стельмах, Хліб.., 1959, 241); // Пташки невеликого розміру. — Та покинь ти його [кулика]! — заговорив молодший. — Охота тобі тратити набої на таку дробину! (Фр., III, 1950, 9); Он яструб падає на дробину з небес, Он щука з темної вистрибує безодні (Рильський, Поеми, 1957, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 419.

Дробина́, ни́, ж. соб.

1) Домашнія птицы. Сим. 137, 142. К. Дз. 214.

2) Мелкія пресмыкающіяся, также черви. хай йому́ дробині́ сни́ться! — нехорошее пожеланіе мертвому. Мнж. Ск. 179.

3) Дрова изъ тонкихъ вѣтокъ. Камен. у.

4) Мелкія вещи. Н. Вол. у.

5) Мелькія деньги. Н. Вол. у.

6) Мелкіе куски. Посікли Ігнатка, посікли братка на…. дробину. Молодик. (1843), 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 446.