ДРИЖАТИ

ДРИЖА́ТИ, жу́, жи́ш, недок.

1. Трястися від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін.; тремтіти. Ягняті нікуди тікати; Стоїть, сердешне, та дрижить… (Гл., Вибр., 1957, 70); Пальці дрижали, й сірники не хотіли горіти (Донч., III, 1956, 192); Свенціцький увесь дрижав з болю і безсилої люті (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52).

2. Коливатися, хитатися, двигтіти під виливом чого-небудь. Той папір, що держав він у руці, дрижав, як на осиці лист (Стор., І, 1957, 378); Удари грому були часом такими дужими, що від них дрижали віконні рами й шибки (Шиян, Гроза.., 1956, 229); Міст через Янгі-арик дрижав від сили напору (Ле, Міжгір’я, 1953, 309); // Бути нерівним, мінливим (про світло, вогонь); миготіти, мерехтіти. Сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалося між жіночими та дитячими головами (Н.-Лев., II, 1956, 374); Вогні пароплавів і човнів відбивались у воді і дрижали, мов розтягнуті золоті стружки (Панч, Ерік.., 1950, 42); Наче лід, паркет блищить, Світ од місяця дрижить (Шер., Дорога…, 1957, 35); // Звучати переривчасто, нерівно. Дрижали, дрижали [звуки], будячи якусь сумну думку в голові (Мирний, І, 1954, 45); — Можна спитати? — звертається Тамара, і голос у неї дрижить (Хижняк, Тамара, 1959, 63); // рідко. Прискорено битися, калататися (про серце). Дрижить серце, наче вскочила в груди слизька, огидна жаба (Донч., І, 1956, 513).

Аж сті́ни (ві́кна, две́рі, по́ле і т. ін.) дрижа́ть (дрижи́ть) — про велику силу, великий ступінь виявлення чого-небудь. Співаємо, аж на лицю чути, аж стіни у хаті дрижать… (Мирний, І, 1954, 76); Б’є об землю копитами сивий — аж до обрію поле дрижить!.. (Гонч., Вибр., 1959, 98).

3. перен. Боятися кого-небудь, відчувати страх перед кимсь. З роботи прийдем, під ганком станем в ряд, — виходить пан карати «винних», а всі вже наперед дрижать (Фр., XIII, 1954, 108); // за кого-що. Відчувати побоювання за кого-, що-небудь. Вона все чула оддалеки і сама, як листок, дрижала і боліла серцем за чоловіка (Барв., Опов.., 1902, 154); Хто мав змилосердитися над ним, коли кожний дрижав за власну шкіру (Фр., VI, 1951,160); // над ким — чим. Ретельно оберігати, боятися втратити кого-, що-небудь. Дрижати над дитиною; // Боятися витрачати що-небудь; скупитися. Дрижав [цар Латин], як Каїн, за алтин (Котл., І, 1952, 164).

4. перен. перев. з част. а ж, розм. Виявляти надмірне бажання робити що-небудь. На штурм Троянці шиковались [шикувались], До бою всякий аж дрижав (Котл., І, 1952, 278); — Що ж, — каже [Денис], — не люблю та й не люблю собак.. Аж дрижу, щоб яку собаку вбити! (Кв.-Осн., II, 1956, 398).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 412.