ДОЩОВИЙ

ДОЩОВИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до дощ. Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою (Н.-Лев., II, 1956, 382); Вдарили в шибки рясні дощові краплини (Шиян, Баланда, 1957, 61); // Який складається з краплин дощу; який несе дощ. Серед непроглядного мороку ночі, густого дощового туману чулося тільки чвиркання води з-під ступні (Мирний, III, 1954, 391); Вклонюсь: весні, … дощовій хмарі, грому весняному, живій грозі, яку я так люблю (Гонч., Вибр., 1959, 50); // Який утворився з дощу. Річки дощовії снувалися, Старий Дніпр шумів, гомонів (Метл. і Кост., Тв., 1906, 23); Потроху западає тиша, тільки шумить і вирує в яру дощовий потік (Ю. Янов., І, 1958, 596).

2. Багатий дощами. Марою насунулась ніч дощова, А завтра знов сонце загляне в віконце (Л. Укр., І, 1951, 157); Осінь була дощова, холодна, вітряна (Хижняк, Тамара, 1959, 197).

3. Який захищає від дощу. Гайовий надів чоботи, а поверх піджака дощового кобеняка (Вишня, І, 1956, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 402.

Дощови́й, а́, е́.

1) Дождевой. За хмарами дощовими горить, сяє ясне сонечко. К. Досв. 181. Заміж іти — не дощову годину перестоять. Ном. № 8851. А як стане дощик накрапати, то знай, що твоя жінка дощовою росою умивається. Рудч. Ск. II. 102.

2) Дождливый. Дощове літо. Кролев. у. Вода дощова не солона. Ком. І. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 439.