ДОШКУЛЬНИЙ

ДОШКУ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який викликає, спричиняє фізичний біль. Мигнули під сонцем оголені шаблі, засвистіли в повітрі дошкульні нагайки (Шиян, Гроза.., 1956, 67); Удари були не дуже дошкульні, але все ж відчутні (Руд., Вітер.., 1958, 188).

2. Який сильно діє, глибоко вражає; гострий, їдкий. Ніщо, кажуть, не бував таке дошкульне і вбивче для ворогів, як сміх (Козл., Відродження.., 1950, 36); Януш.. знову зареготав, вбачаючи в поведінці Наливайка не тільки дошкульний, але й дотепний жарт (Ле, Наливайко, 1957, 70); // Надто вразливий; слабкий. Бив [Максим] їх [коней] і по ногах, і по животах. Усе шукав дошкульних місць (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 104); * Образно. Земля була.. дошкульним місцем старого Плачинди (Стельмах, Хліб.., 1959, 246); // Який вражає, ображає кого-небудь уїдливими словами (про людину); уїдливий, ущипливий. Не було більш лихої дівчини на все село, ніж Текля. Гостра, дошкульна, нікому не змовчить, не стерпить (Горд., І, 1959, 558).

3. Дуже відчутний, сильний, пронизливий (про холод, вітер, мороз і т. ін.). Холод став дуже.. дошкульний, аж кусливий (Н.-Лев., IV, 1956, 262); З моря дув дошкульний холодний вітер (Смолич, V, 1959, 244); Почались дошкульні осінні дощі з вітрами (Гур., друзі.., 1959, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 401.

Дошку́льний, а́, е́. = Дошкульний. Нагачєка-доротяночка не вельми дошкулька: де ударить та по тілі, — розсядеться шкурка. Рк. Макс.

Дошкульни́й, а́, е́. Донимающій, дающій себя чувствовать. Дошкульний вітер. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 438.